Моя Дорога Птаха Мамина Книжка скачать

      Комментарии к записи Моя Дорога Птаха Мамина Книжка скачать отключены

Уважаемый гость, на данной странице Вам доступен материал по теме: Моя Дорога Птаха Мамина Книжка скачать. Скачивание возможно на компьютер и телефон через торрент, а также сервер загрузок по ссылке ниже. Рекомендуем также другие статьи из категории «Загрузки».

Моя Дорога Птаха Мамина Книжка скачать.rar
Закачек 712
Средняя скорость 9870 Kb/s

Моя Дорога Птаха Мамина Книжка скачать

Багатьох в Україні вразила звістка про загибель лідера групи «Скрябін» ― Кузьми. Андрій Кузь­менко залишив по собі не тільки мільйони шанувальників своєї творчості але і дружну люблячу родину. Для нього дружина, дочка та батьки завжди були дуже осо­бистим, тому про них він ніколи майже нічого не розказував. Хіба що про маму, про те, яку роль вона зіграла в тому, ким Андрій став.

«Моя дорога птаха», ― так називається книга, написана матір’ю відомого співака і компо­зитора, лідера гурту «Скрябін» Андрія Кузьменка (Кузьми) ― Оль­гою Кузьменко, яка щойно побачи­ла світ.

В цій книзі Андрієва мама розповідає про дитинство, шкільні роки сина, його навчання в музичній школі, про сімейний відпочинок, студентське жит­тя та навчання у медінституті, перші кроки в шоу-бізнесі. Публікує багато дитячих і юнаць­ких світлин Андрія, його пісні.

«. Я хочу сказати всім мамам, які мають маленьких хлопчиків,―дітей треба любити більше за себе, носи­ти на руках, поки можете підняти з землі. Жодні муштри чи покарання не зроблять з вашого сина справжнього мужчину. Не бійтеся тулити до себе хлопчика, тримайте його за ручень­ку, допоки це йому потрібно. Ви свою любов переллєте в дитину, а вона, в свою чергу, буде ту любов віддавати іншим…» ― таку пораду дає Ольга Михайлівна всім матерям.

А ми пропонуємо вашій увазі уривок із цієї книги.

З глави «Війна»:

«. Байдужість вбиває все навколо себе», ― казав Андрійко. Байдужість до хамства, до рагулізму, до дій влади, тієї чи іншої, у Києві чи на місцях, породжує страшний настрій у суспільстві, воно не може за себе постояти і потроху провалюється в морок чорної мерзоти. Андрійко ка­зав: «Мамцю, я на концертах більше проповідую, ніж співаю».

Останні перед загибеллю сло­ва пісень, які заповнили інтернет, це слова-лозунги. І ніхто ні до нього, ні, напевно, після нього зі сцени більше не відважиться, на жаль, сказати відкрито таких слів.

Війна… Вона перекроїла нас. Це лакмусовий папір для всіх. Вона ще далеко, але якщо ми будемо так ду­мати, то вона постукає в кожні двері «церковним дзвоном», як співав Андрій. Він сам, не збираючи «з миру по нитці», купував машини й відсилав на передову, бо не можна виграти війну на шкільних автобусах, роздяг­неними й голодними, зате на чолі з «бочками»-генералами, які продають солдатські тіла ворогу. Все це вима­гало великих коштів. Госпіталі ― він не ходив туди співати, там судома здавлювала горло ― він возив туди матеріальну допомогу, продукти, одяг.

Тому на прощання в церкві у Львові солдати «Айдару» принесли Андрієві медаль одного з них, яку він отримав за участь у бойових діях. Солдат ска­зав: «Покладіть йому медаль, він за­служив». Хлопці їхали на фронт. Сьо­мого лютого Андрійко збирався в АТО, але поїхали його товариші, без нього вже, привезли нам звідти відео звер­нення людей, які були за кілометр від фронту. Ці відважні люди говорили про мого сина зі сльозами на очах, їм було нестерпно шкода говорити про нього в минулому часі. Вони знали, що якби він жив, то виразив би їхні думки, голосно, не оглядаючись ні на кого, і його почули б.

Андрій не боявся, і в тому була його перевага. Він об’їздив уздовж і впоперек усю Україну під час війни, бо коштів треба було все більше. По страшних дорогах, гроші на які були вкрадені, цинічно вивезені по офшо­рах, а дороги ― руїни, як і Україна. Він знав все це не з екрана телевізора, де вже і не пробитися було поміж сірих, нікому не потрібних бездарних підлиз, він проїхав сотні тисяч кілометрів по асфальту, який вкрали, і ніхто нікого за це не покарав, бо всі поділилися. Наша Україна стала «Врадіївкою», і це йому боліло неймовірно. Про цей весь страх ми говорили з ним і коли він заїжджав з концертами до­дому, і по телефону. Чим більше він заглиблювався у проблему війни, тим більше брав роботи і їхав, їхав. О третій ночі повертався з концер­ту, спав кілька годин ― і вже літак о шостій чи сьомій годині ― летів далі. В одному з інтерв’ю сказав: «Я вже не можу на то всьо дивитися. Виріжу на своїй «Секвої» люк, поставлю ку­лемет ― і на передову. ». З жалем казав: «Тим хлопцям покаліченим по 23—25, вони по віку ― мої діти, мені 46. Мам, як їм жити? Та їм навіть де­кому посвідчення АТО не дають!»

За кілька днів до загибелі з’явилися пісні «Панове депутати» та «Сука-війна». Більше і сильніше не ска­зав ніхто! Людина може так говорити і співати на повний голос, коли вже зашкалює жаль за тим бідним своїм народом, який на чужих і своїх панів просто батрачить. Про яку честь і гідність, виховану в їхніх дітях, можна говорити їм?

І так із покоління у покоління. Ви- роджується нація, кращі гинуть, за­лишаються байдужі ― «моя хата скраю», «а мені то треба?». Це найбільше зло ― байдужість! Якось буде, якось перемелеться. Стоїмо на майданах, слухаємо концерти про ніщо!

Андрій принципово не співав на Майдані. Він привозив ліки, дрова і казав: «Та то не співати треба, а ку­пувати каски і бронежилети, бо їх всіх розстріляють впритул!»

І чи не був правий? Може, його загибель сколихне народ, і він озир­неться навколо себе? Може, не да­ремна його смерть, якщо тисячі лю­дей вийшли на реквієми? Може, ті найсвідоміші уважніше прочитають його слова і задумаються? Тих слів його стане на два життя!

Він міг спокійно жити, співати про любов, їздити або переїхати в Поль­щу, де він виступав, і його знали, і не рвати серце.

Але Андрій збирався в АТО, госпіталі, й колесив по своїй країні-руїні, по її бездоріжжю і потрапив у яму на дорозі, з якої не було шансу вибрати­ся з цієї війни. Дивна загибель, дивні його слова за кілька днів до трагедії: «Дорога до Кривого Рогу страшна, і я вам докажу це. ».

А дорога була порожня, тільки ве­лика яма на повороті, наповнена льо­дом, і єдиний колгоспний молоковоз, який завжди рано возив молоко по тій дорозі. І більше нікого. Всі, крім Андрійка, залишилися цілі й живі ― він, як завжди, взяв удар на себе.

. Чому ми слухаємо якісь завуальовані тексти, ритмічно проспівані зі сцени сприймаємо бажане за дійсне? А крик душі справжній почули тільки зараз? Пробудилися? Не поринайте знову в сон-летаргію. І Андрійчик усім вам в останньому альбомі подякує своєю піснею:

Дякую, люди, за то, шо ви є з нами і ми живі.

Дякую, люди, за то, шо ви кращим робите світ.

Дякую, люди, ми сто разів об’їхали навколо землі.

Дякую, люди, у кожному місті і кожному селі.

Дякую, люди! Дякую, люди.

Підготувала Лариса БАЧИНСЬКА.

ЦИТАТИ ВІД КУЗЬМИ:

* Змінюйте світ на краще, піклуйтеся про нього, тому що ви в ньому живете!

* Краще бути оптимістом, який нічого не знає, ніж загинатися і ростити собі горб від того, що навколо самі проблеми.

* Краще висушити одну дитячу сльозу, ніж пролити ріки крові.

* Помітив, що для того, щоб зробити людину щасливою, не потрібні якісь величезні простори. Досить включити фантазію і облаштувати той мінімум, який вже є, щоб відчувати себе краще.

* Мій дім — єдине в світі місце, де мене люблять і чекають незалежно від того, хто я і скільки заробляю. Я ніколи не зраджу найближчих мені людей.

* Справжнім друзям не забудь, подзвони! Бо добре чи зле, з тобою завжди вони.

* Колись Чехов сказав дуже життєву річ: кожна дія, яку ми робимо зараз, вже в цей момент впливає на наше майбутнє. Можна опустити руки, сказати: немає грошей, немає бажання. А можна засукати рукави і вже зараз починати плекати своє майбутнє!

Мама Андрея Кузьменко написала о нем книгу

Мама трагически погибшего солиста группы «Скрябин» Андрея Кузьмы Ольга Михайловна Кузьменко написала книгу о своем известном сыне.

Книга под названием «Моя дорога птаха. Мамина книжка» издается «Видавництвом Старого Лева». Релиз книги запланирован на конец мая и совпадает с концертом памяти музыканта.

Главный редактор издательства Марьяна Савка рассказала на своей страничке в Facebook, что в книгу вошли воспоминания мамы Андрея Кузьменко, а также его редкие фотографии: «Это очень неожиданная книга. Как, впрочем, неожиданной является для всех нас потеря Кузьмы… Эта книга − действительно мамина книга, мамины очень теплые воспоминания о дорогом сыне, мамой отобранные снимки. Она очень перекликается с его песней «Старые фотографии».

«Моя дорога птаха» — це книга, в якій пульсує суцільна емоція, живий нерв. Вона умовно розділена на три частини — своєрідний фотоальбом як обрамлення до маминої розповіді про Андрія Кузьменка, його казка «Тарасик, тролейбус і святий Миколай» і підбірка текстів його пісень. Але насправді це слова, які мама просто не могла не сказати про свого сина, про свою найдорожчу птаху, про те, яким він був і яким завжди буде для неї.

Книга має і соціальну складову: 10 грн. з вартості кожного примірника ідуть в Благодійний фонд Кузьми Скрябіна.

Кузьма був справжнім українцем, патріотом своєї держави. Він не боявся казати те, що думав. Він був реально крутим і класним. Сумно, що його вже немає з нами. Це та людина, яка могла зробити світ кращим :(((


Статьи по теме